Косівська районна державна адміністрація
Івано-Франківська область
Логотип Diia Державний Герб України
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

Шевченко, якого й досі бояться ненависники України

Дата: 09.03.2023 08:00
Кількість переглядів: 179

Фото без опису
Будь-яка тоталітарна держава дуже доскіпливо ставиться до найменших проявів вільнодумства і виходу за межі усталених ідеологічних норм, вбачаючи у цьому пряму загрозу своєму існуванню. Саме тому в усі часи творчі особистості були під пильним наглядом спеціалізованих державних структур, які намагалися не допустити «шкідливого впливу» на маси. І чим масштабнішою була постать, тим прискіпливішою була увага до творчості та наполегливішими спроби, якщо не вдавалося замовчати чи зламати митця, «приручити» його, зробити «своїм, зручним і правильним».

Практично усі знакові українські письменники і поети в часи бездержавності пройшли через горнило ідеологічного протистояння з державною машиною. Тарасові Шевченку в цьому плані «пощастило» мати справу і з імперською цензурою, і з радянським Головлітом.

З імперською цензурою Тарас Шевченко зіткнувся практично з перших кроків виходу на широку публіку. І не лише тому, що в ті часи жоден літературний твір не мав права бути опублікованим без відмітки цензора, підпорядкованого Головному управлінню цензури Міністерства народної освіти Російської імперії, але і через самоцензуру, яка існувала у суспільстві і змушувала «дмухати на холодне».

Усі пам’ятають історію першого «Кобзаря», до появи на світ якого у 1840 році долучилися поет Євген Гребінка та полтавський землевласник Петро Мартос. До «Кобзаря» тоді увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».

Так от, цей «Кобзар» відомий у двох варіантах: на 106 та 116 сторінок. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з купюрами.

З купюрами вийшли і два наступні прижиттєві видання Шевченкового «Кобзаря» (1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар», до восьми творів із видання 1840 року була додана ще поема «Гайдамаки») та 1860 року, кошти на який дав цукрозаводчик Платон Симиренко (до цього «Кобзаря» увійшли 17 творів). І ці купюри були суттєвими. «Сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи, та так проклята одчистила, що я ледве пізнав свої діточки», – писав  сам Шевченко в листі до зятя Симиренка Олексія Хропаля.

Взагалі, в 1858 році, повернувшись із заслання і опинившись у вирі суспільного життя, Тарас Шевченко загорівся ідеєю видати двотомник «Поезія Т.Шевченка», розмістивши у першому свої вірші,  написані до заслання, а в другому — створені на засланні й після нього. До цензурного комітету він подав збірку на 338 сторінок, яка починалася віршем «Думи мої…» й завершувалася циклом «Псалми Давидові». Окрім раніше виданих туди ввійшла також поема «Наймичка»

Цензурні купюри супроводжували видання творів Шевченка і після смерті поета. Що ж найбільше не сподобалося царським цензорам у його віршах? Передусім, із поезій вилучалася будь-яка критика Російської імперії (у Шевченка це, практично незмінно – Московщина), «богохульні» та антицерковні рядки та будь-який натяк на окремішню українську ідентичність чи підневільне становище українців. «Шевченко не пробуждал высоких чувств к великому государству Российскому, ибо проповедовал украинофильство и не мог говорить о воссоединении Малороссии с Россией без ненависти», — писав про Шевченка один із російських цензорів.

Наприклад, у виданні «Кобзаря» 1894 року із поеми «Іржавець» вилучили 40 рядків, де були навіть найменші натяки проти Петра І чи російської політики. Великі шматки були вилучені і з віршів «Чигирине, Чигирине», «І мертвим і живим…», «До Основ’яненка». А відомий «Заповіт» у цьому виданні взагалі складався лише з першого куплету – далі ішли самі цензорські крапки.

Під заборону потрапили, зокрема,  такі рядки:

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

«І мертвим і живим…»

А до того — Московщина,
Кругом чужі люде.
Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

«До Основ’яненка»

Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!

«Чигирине, Чигирине»

Утім, існували й інші «Кобзарі» — нецензуровані. Після арешту Тараса Шевченка в 1847 році, коли друковані «Кобзарі» були заборонені в Російській Імперії і вилучалися із усіх бібліотек та книгосховищ, почався процес масового переписування і «ходіння по руках» як окремих поезій Шевченка, так і всього «Кобзаря». Наприклад, зберігся примірник «Кобзаря», переписаного і розмальованого друзями Шевченка, який вони подарували поетові замість вилученого охранкою, після повернення із заслання. Також відмий рукописний «Кобзар» 1861 року багатолітнього доглядача могили Тараса Шевченка, а тоді – студента історико-філологічного факультету Харківського університету Василя Гнилосирова.

Щоправда, до цих «Кобзарів» іноді потрапляли твори інших поетів, близьких до Шевченка по духу. Так, на Галичині довгий час приписували Шевченкові вірш «Ще не вмерла Україна», і Михайло Вербицький, коли писав музику Гімну, був переконаний, що це слова Шевченка.

Саме ці рукописні «Кобзарі» (а ще – перший нецензурований «Кобзар» виданий у 1876 році в Празі) стали основою для масового видання поезії Тараса Шевченка, яке розпочалося після послаблення царської реакції в 1905 році, а з початком української революції 1917-1921 років вибухнуло з новою силою. Товариства «Просвіта» підняли Шевченкове слово на свій прапор, а Центральна Рада у 1917 році вперше оголосила день народження Шевченка національним святом і вихідним днем. У той час з’явилися десятки приватних видавництв, які масово видавали українську літературу. І твори Шевченка також.

Цікавою була практика масового видання так званих «Малих Кобзарів» - «вибраного Шевченка», до яких не входив жоден із його «неоднозначних» творів. А коментарі та передмови всіляко ліпили із Шевченка образ «вірного друга усіх пригноблених», який палко підтримував «російських демократів».

Що цікаво: якщо поезія «Чигирине, Чигирине» й потрапляла до канону цих «Малих Кобзарів», то переважно у варіанті, який фігурує в цензурованих дореволюційних «Кобзарях»:

За що ж боролись ми з панами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Татарські ребра??.

тоді як в академічному світі добре був відомий рукопис Тараса Шавченка, де його рукою були написані інші слова:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??.

Не менш промовистими в радянські часи є і перекладацькі практики творів Шевченка, особливо російською. Звідти при перекладі позникала уся антиросійська риторика або була замінена на антицарську. Ось лише деякі приклади такого «перекладу»: «по-московськи лає» в російському варіанті стало «крепкой бранью осыпает»; «москалики що заздріли, то все очухрали» — «царских слуг объяла зависть, все поразоряли». А паралельно з цим будь-яка спроба відкрити для себе справжнього, живого Шевченка була підставою для того, щоб тебе «взяв на олівець» КГБ. 22 травня в Києві біля пам’ятника Шевченку щороку чергували «сексоти», записуючи кожного, хто приходив із квітами чи читав вірші поета, в «буржуазні націоналісти».

Повернення Шевченка в нашу культуру триває й досі. На початку 1990-х він був символом національно-культурного відродження. У 2014-му він був на барикадах Революції Гідності. І зараз на передовій. І саме тепер його антимосковська тема, яку так намагалися витерти з його творчості і царська, і радянська цензура, набуває особливого значення.

uinp.gov.ua


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора